Клиндамицин - Мип 150 мг/мл

Склад

діюча речовина: clindamycin;

1 мл розчину містить кліндаміцину 150 мг у вигляді кліндаміцину фосфату;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, спирт бензиловий, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Код АТС J01F F01.

Клінічні характеристики

Показання

Кліндаміцин є ефективним засобом при лікуванні нижчезазначених інфекцій, якщо вони спричинені чутливими до нього анаеробними бактеріями або штамами грампозитивних аеробних бактерій, таких як стрептококи, стафілококи і пневмококи, а також чутливими до кліндаміцину різновидами Chlamydia trachomatis.

• Інфекції ЛОР-органів, у тому числі тонзиліт, фарингіт, синусит, запалення середнього вуха і скарлатина.

• Інфекції дихальних шляхів, у тому числі бронхіт, пневмонія, емпієма плеври і абсцес легені.

• Інфекційні захворювання шкіри і м’яких тканин, у тому числі вугри, фурункули, целюліт, імпетиго, абсцеси, інфіковані рани; специфічні інфекційні процеси шкіри і м’яких тканин, такі як бешиха і пароніхія (панарицій), спричинені чутливими до цього препарату збудниками.

• Інфекційні захворювання кісток і суглобів, у тому числі остеомієліт і септичний артрит.

• Гінекологічні інфекції, включаючи ендометрит, інфекції піхвової манжетки, тубооваріальні абсцеси, сальпінгіт і запальні захворювання органів тазу, якщо препарат призначається у поєднанні з відповідним антибіотиком, активним відносно грамнегативних аеробних збудників. У випадку інфекцій шийки матки, спричинюваних Chlamydia trachomatis, монотерапія кліндаміцином є ефективною для ерадикації збудника.

• Інтраабдомінальні інфекції, у тому числі перитоніт і абсцеси черевної порожнини (у поєднанні з іншими антибіотиками, які діють на грамнегативні аеробні бактерії).

• Септицемія і ендокардит. Ефективність кліндаміцину для лікування ендокардиту підтверджена тоді, коли кліндаміцин виявляв бактерицидну активність проти інфекційних агентів при тестуванні in vitro відповідних одержаних концентрацій сироватки.

• Інфекції ротової порожнини, такі як періодонтальний абсцес і періодонтит.

• Токсоплазмовий енцефаліт у хворих на СНІД (зокрема, у поєднанні з піриметаміном у пацієнтів з непереносимістю стандартної терапії).

• Пневмоцистна пневмонія у хворих на СНІД (може застосовуватись у комбінації з примахіном). Пацієнтам з непереносимістю звичайного лікування або недостатньою чутливістю до нього можна застосовувати кліндаміцин з примахіном.

• Профілактика ендокардиту у пацієнтів, чутливих або алергізованих до пеніциліну(ів).

• Профілактика ранової інфекції при оперативних втручаннях у ділянці голови і шиї. Кліндаміцину фосфат, розчинений у звичайному сольовому розчині, застосовують для інтраопераційного зрошення хірургічної ділянки.

• Попередження перитоніту і інтраабдомінальних абсцесів після перфорації і посттравматичної контамінації при одночасному застосуванні з аміноглікозидними антибіотиками (гентаміцином або тобраміцином).

Протипоказання

Підвищена чутливість до кліндаміцину, лінкоміцину або до будь-якого компонента препарату.

Спосіб застосування та дози

Застосування для лікування дорослих (внутрішньовенно або внутрішньом’язово). Звичайні дози Кліндаміцину-МІП для лікування дорослих у випадках інтраабдомінальної інфекції, тазової інфекції у жінок та інших ускладнених або тяжких інфекцій становлять 2400-2700 мг на добу, розподілені на 2, 3 або 4 рівні дози. Для лікування інфекцій з легшим перебігом, спричинених високочутливими до кліндаміцину мікроорганізмами, можуть бути застосовані нижчі дози: 1200-1800 мг на добу, розподілені на 3 або 4 введення.

Для лікування інфекцій з тяжким перебігом можуть бути застосовані дози до 4800 мг на добу.

Застосування разової дози внутрішньом’язово понад 600 мг не рекомендоване.

Застосування для лікування дітей віком від 1 місяця (внутрішньовенно або внутрішньом’язово). 20-40 мг/кг на добу, розподілених на 3 або 4 введення.

Застосування для лікування літніх хворих. Немає потреби змінювати дозування для літніх пацієнтів.

Застосування для лікування хворих з нирковою недостатністю. Немає потреби змінювати дозування для хворих з нирковою недостатністю.

Застосування для лікування хворих з печінковою недостатністю. Немає потреби змінювати дозування для хворих з печінковою недостатністю.

Дозування за окремими показаннями.

Застосування для лікування інфекції, спричиненої бета-гемолітичним стрептококом. Застосовувати вищезазначені дози. Лікування слід продовжувати не менше 10 днів. Застосування для лікування запальних захворювань органів малого таза. Застосовують 900 мг Кліндаміцину-МІП внутрішньовенно кожні 8 годин разом із внутрішньовенним застосуванням антибіотика, що проявляє активність відносно грамнегативних аеробів (наприклад з гентаміцином 2 мг/кг з подальшим зменшенням до 1,5 мг/кг кожні 8 годин для хворих зі збереженою функцією нирок). Внутрішньовенне введення слід продовжувати протягом щонайменше 4 діб і щонайменше 48 годин після появи клінічного ефекту. Після парентерального введення препарату слід продовжувати прийом кліндаміцину гідрохлориду перорально по 450-600 мг кожні 6 годин до завершення 10-14-денного циклу терапії.

Застосування для лікування токсоплазмового енцефаліту у хворих на СНІД. Застосовують кліндаміцин внутрішньовенно у дозі 600-1200 мг кожні 6 годин протягом 2 тижнів, потім 300-600 мг перорально кожні 6 годин. Зазвичай курс терапії становить 8-10 тижнів. Доза піриметаміну становить 25-75 мг перорально щоденно протягом 8-10 тижнів. Фолінову кислоту 10-20 мг на добу призначають при застосуванні більш високих доз піриметаміну.

Застосування для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у хворих на СНІД. Вводять кліндаміцин внутрішньовенно 600-900 мг кожні 6 годин або 900 мг кожні 8 годин протягом 21 дня разом з примахіном 15-30 мг перорально один раз на день протягом 21 дня.

Застосування для профілактики хірургічної інфекції при операціях у ділянці голови і шиї. Для інтраопераційного зрошення контамінованих операційних ран у ділянці голови і шиї перед зашиванням рани застосовують 900 мг кліндаміцину, розведеного в 1000 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Зазвичай можна розчинити і ввести так, як це наведено в таблиці:

Профілактика ендокардиту у пацієнтів, які мають надмірну чутливість до пеніцилінуЯк альтернативне лікування при необхідності парентерального застосування – 600 мг кліндаміцину фосфату внутрішньовенно за 1 годину до процедури.

Спосіб застосування.

Кліндаміцин-MIП вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Препарат у жодному випадку не можна вводити безпосередньо шляхом ін’єкції внутрішньовенно, а лише після розведення шляхом інфузії (краплинно).

При внутрішньом’язовому введенні разова доза 600 мг кліндаміцину не повинна бути перевищена.

Перед внутрішньовенною інфузією розчин повинен бути розведений таким чином, щоб концентрація не перевищувала 12 мг кліндаміцину на 1 мл розчину. Швидкість інфузії не повинна перевищувати 30 мг кліндаміцину за хвилину. За один прийом (сеанс інфузії) не можна вводити більше ніж 1200 мг кліндаміцину протягом години.

Як розчинник використовують: вода для ін’єкцій, 5 % розчин глюкози, фізіологічний розчин або розчин Рінгера (див. також «Несумісність»).

Побічні реакції

З боку системи крові та лімфатичної системи. Були відзначені випадки транзиторної нейтропенії (лейкопенії) та еозинофілії, а також випадки агранулоцитозу і тромбоцитопенії, але при цьому не встановлено достовірного етіологічного зв’язку між цими проявами і терапією кліндаміцином.

З боку імунної системи. Було відзначено кілька випадків анафілактоїдних реакцій.

З боку нервової системи. Дисгевзія.

З боку серцево-судинної системи. Було відзначено кілька випадків зупинки серця і дихання та артеріальна гіпотензія після швидкого внутрішньовенного введення.

Внутрішньовенне введення може супроводжуватися розвитком тромбофлебіту. Ризик виникнення такого ускладнення можна мінімізувати шляхом глибокого внутрішньом’язового введення і виключення використання постійного внутрішньовенного катетера.

З боку травної системи. Біль у животі, нудота, блювання і діарея.

З боку гепатобіліарної системи. Жовтяниця та відхилення лабораторних показників функції печінки.

Зміни з боку шкіри. У деяких випадках відзначається макуло-папульозне висипання і кропив’янка. Генералізовані кореподібні висипання легкого і середнього ступеня вираженості − побічна реакція, що зустрічається найчастіше. З кліндаміцином були пов’язані рідкісні випадки мультиформної еритеми, що нагадує синдром Стівенса-Джонсона. Досить рідко спостерігалися свербіж, вагініт та ексфоліативний і везикуло-бульозний дерматит. Було описано кілька випадків токсичного епідермального некролізу протягом постмаркетингового спостереження.

Загальні розлади та стан місця введення. При внутрішньом’язовому застосуванні спостерігалися місцеве подразнення, біль та утворення абсцесу.

Передозування

Передозування при перевищенні зазначеної дози дотепер не спостерігалося. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні. Специфічний антидот невідомий.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Безпека у період вагітності не встановлена. Застосування препарату можливе тільки після ретельної оцінки ризик/користь. Досі не існує доказів тератогенного впливу цього лікарського засобу.

Кліндаміцин здатний проходити крізь плаценту. Після багаторазового застосування концентрація препарату в амніотичній рідині досягає приблизно 30 % від очікуваної концентрації у крові матері.

Кліндаміцин проникає у грудне молоко в концентрації 0,7-3,8 мкг/мл. Через можливість виникнення побічних ефектів кліндаміцину у дітей необхідно на період лікування припинити годування груддю.

Діти

Кліндаміцин-МІП не можна застосовувати недоношеним і новонародженим через наявність у складі препарату спирту бензилового.

Особливості застосування

Кліндаміцин-МІП для ін’єкцій містить бензиловий спирт, який може спричинити летальний перебіг Гаспінг-синдрому у недоношених новонароджених.

Лікування кліндаміцином, як і лікування майже всіма іншими антибіотиками, може супроводжуватися розвитком тяжкої форми псевдомембранозного коліту, що може призвести до загибелі пацієнта. Отже, важливо передбачати цей діагноз у хворих, у яких виникла діарея після застосування антибактеріальних препаратів.

Лікування із застосуванням антибактеріальних препаратів пригнічує життєдіяльність нормальної флори товстої кишки, що може спричинити швидке розмноження клостридій. Проведені дослідження вказують на те, що токсини, які виробляються клостридіями, особливо Сlostridium difficile, є найважливішою і безпосередньою причиною розвитку коліту, спричиненого антибіотиками. При встановленні діагнозу псевдомембранозного коліту слід призначити відповідне лікування. У випадку розвитку легкої форми псевдомембранозного коліту може бути достатнім припинення лікування кліндаміцином. При розвитку помірної та тяжкої форми псевдомембранозного коліту необхідно провести відповідну терапію, яка включає призначення рідин, електролітів і білків та застосування препаратів, ефективних щодо коліту, спричиненого Clostridium difficile.

Кліндаміцин не застосовують для лікування менінгіту, оскільки препарат погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Якщо лікування проводиться протягом тривалого часу, то необхідно контролювати функцію печінки та нирок.

Внаслідок лікування кліндаміцином можлива активізація флори, нечутливої до цього препарату, особливо дріжджів.

Випадки діареї, асоційованої з Clostridium difficile (СДАД), зафіксовано при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи кліндаміцин. За тяжкістю діарея може бути від помірної до тяжкого летального коліту. Лікування із застосуванням антибактеріальних засобів змінює нормальну флору ободової кишки, що призводить до збільшення кількості C. difficile.

C. difficile продукує токсини А і В, що спричиняють виникнення СДАД. Гіперпродукуючі токсини штамів C. difficile збільшують кількість випадків захворюваності та смертності, так як ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії та можуть потребувати колектомії. Для всіх пацієнтів, у яких протягом застосування антибіотиків виникла діарея, необхідно розглянути можливість розвитку СДАД.

Уважне ведення історії хвороби пацієнта необхідне з моменту повідомлення про виникнення СДАД до двох місяців після застосування антибактеріальних агентів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Вплив кліндаміцину на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами не вивчений у достатньому обсязі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Кліндаміцин не бажано комбінувати разом з антибіотиками-макролідами (наприклад еритроміцином), оскільки в цьому випадку не виключено взаємного ослаблення терапевтичного ефекту.

Кліндаміцин завдяки своїм властивостям блокування нервово-м’язової передачі може посилити дію таких міорелаксантів, як, наприклад, ефіру, тубокурарину, панкуроніумгалогеніду.

Впевненість у збереженні протизаплідного ефекту гормональних контрацептивів при одночасному прийомі з лікарським засобом кліндаміцином не є стовідсотковою. Тому під час лікування препаратом Кліндаміцин-МІП слід додатково застосовувати інші протизаплідні засоби.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Спосіб дії.

Механізм дії кліндаміцину грунтується на гальмуванні синтезу білка за рахунок зв’язування з 50S-субодиницею бактеріальних рибосом. Це зазвичай призводить до бактеріостатичного ефекту.

Механізми резистентності.

Резистентність до кліндаміцину може базуватися на нижчезазначених механізмах.

Резистентність у стафілококів і стрептококів зазвичай базується на більш повному включенні метильних груп у 23S рРНК (так звана конститутивна MLS ß-резистентність), таким чином, спорідненість (афінність) кліндаміцину до рибосом значно скорочується.

Більшість метицилінрезистентних штамів S. aureus (MRSA) проявляють конститутивний MLS ß-фенотип і тому є стійкими до кліндаміцину.

При інфекціях, спричинених резистентними до макролідів стафілококами, не варто застосовувати для лікування кліндаміцин, навіть у разі визначеної in vitro чутливості до кліндаміцину, через ризик утворення мутантів з конститутивною MLS ß-резистентністю. У штамів з конститутивною MLS ß-резистентністю формується виражена перехресна резистентність до кліндаміцину з лінкоміцином, макролідів (наприклад, азитроміцин, кларитроміцин, еритроміцин, рокситроміцин, спіраміцин) і стрептограмінів B.

Кліндаміцин є активним in vitro проти мікроорганізмів, зазначених у таблиці.

Метицилінчутливі штами S. aureus переважно є чутливими до кліндаміцину. Кліндаміцин має виражену дію проти багатьох штамів метицилінрезистентних штамів (MRSA). Проте через значну поширеність резистентних до кліндаміцину штамів MRSA застосування кліндаміцину при спричинених цими мікроорганізмами інфекціях без проведення тестів на чутливість виключається. Іn vitro у деяких резистентних до еритроміцину штамів стафілококів швидко розвивається резистентність до кліндаміцину. Такі мікроорганізми зазвичай резистентні:

- аеробні грамнегативні бацили;

- Enterococcus faecalis;

- види Nocardia;

- Neisseria meningitidis;

- штами Haemophilus influenzae (у місцях, де резистентність до антибіотиків часто зустрічається).

Виявлено in vitro перехресну реакцію між кліндаміцином та лінкоміцином. Доведено існування антагонізму між кліндаміцином, еритроміцином та близькими за хімічною структурою макролідами. Кліндаміцин не виявляє антагонізму відносно пеніцилінів.

Фармакокінетика.

Кліндаміцин добре проникає у тканини, проходить крізь плаценту і виділяється у грудне молоко. Дифузія у спинномозкову рідину при запаленні мозкових оболонок є незначною. Високі концентрації досягаються у кістковій тканині.

Кліндаміцин в основному метаболізується в печінці. Деякі метаболіти мають мікробіологічну дію. Лікарські препарати, які виступають індукторами ферментів у печінці, скорочують середню тривалість перебування кліндаміцину в організмі.

Виведення кліндаміцину становить близько 2/3 у фекаліях і 1/3 у сечі.

Період напіввиведення кліндаміцину із сироватки крові становить близько 3 годин у дорослих і близько 2 годин у дітей. Коли функція нирок порушена і спостерігається помірна або тяжка форма печінкової недостатності, період напіввиведення подовжується. Кліндаміцин не виводиться з організму при діалізі.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин.

Несумісність

Кліндаміцин-MIП не можна змішувати і вводити в одному шприці разом з ампіциліном, фенітоїном натрію, барбітуратами, амінофіліном, глюконатом кальцію або сульфатом магнію, цефтріаксоном натрію та ципрофлоксацином. Введення цих препаратів потрібно здійснювати окремо.

Термін придатності

2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання

Зберігати у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Хімічні і фізичні показники стабільності при підготовці для використання були продемонстровані протягом 24 годин при 25 °C. З мікробіологічної точки зору (через наявність ризику мікробіологічного забруднення), препарат потрібно використати негайно.

У випадку, якщо підготовлений препарат не використовується одразу, користувач відповідає за тривалість та умови зберігання. За умови, що відновлення підготовленого для використання препарату відбувається не в контрольованих і валідованих (перевірених) асептичних умовах, збереження придатності препарату може відбуватися не більше ніж протягом 24 годин при температурі від 2 до 8 °C. Після порушення цілісності ампул не застосовувати препарат.

Упаковка

По 2 мл, 4 мл та 6 мл розчину в ампулах. 5 ампул (по 2 мл), 1 та 5 ампул (по 4 мл) та 5 ампул (по 6 мл) в картонной коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Солюфарм Фармацеутіше Ерцойгніссе ГмбХ (виробництво, первинне та вторинне пакування).

Хефасаар Хім.-фарм. Фабрика ГмбХ (відповідальний за випуск).

Місцезнаходження

Індустріштр. 3 34212 Мелзунген, Німеччина.

Мюльштрассе 50 66386 Св. Інгберт, Німеччина.

Заявник

МІП Фарма ГмбХ.

Місцезнаходження

Вул. Кіркелер 41, 66440 Бліскастель, Німеччинa.