Рифампин

Склад

діюча речовина:rifampicin;

1 флакон міститьрифампіцину 600 мг;

допоміжні речовини: натрію формальдегід сульфоксилат, натрію гідроксид.

Лікарська форма

Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості:ліофілізований порошок або грудка червоного кольору.

Фармакотерапевтична група

Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04А B02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Рифампін є антибіотиком широкого спектра дії. Активний відносно мікобактерій туберкульозу і лепри, діє на грампозитивні (особливо стафілококи) та грамнегативні (менінгококи, гонококи) коки, менш активний щодо грамнегативних бактерій. Препарат високоактивний відносно таких мікроорганізмів: Mycobacterium leprae, Legionellapneumophilla, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (у тому числі штамів стафілококів, що продукують бета-лактамази), Streptococcus pyogenes, Neissena gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Brucella spp. Рифампін чинить вірусоцидну дію на вірус сказу, пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.

Фармакокінетика.

При внутрішньовенному краплинному введенні максимальна концентрація рифампіцину спостерігається під кінець інфузії. На терапевтичному рівні концентрація препарату при внутрішньовенному введенні підтримується протягом 8-12 годин, відносно високочутливих збудників – протягом 24 годин. Рифампін добре проникає у тканини і рідини організму і виявляється у терапевтичних концентраціях у плевральному ексудаті, мокротинні, вмісті каверн, кістковій тканині. Найбільша концентрація препарату створюється у тканинах печінки і нирок. З організму виводиться з калом і сечею.

Клінічні характеристики

Показання

Рифампін для інфузій призначений для лікування гострих випадків захворювань при неможливості перорального застосування препарату (післяопераційний або коматозний стан пацієнтів), а також для лікування пацієнтів з порушеннями шлунково-кишкового всмоктування. 

Туберкульоз: Рифампін, який використовується в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами, призначений для лікування усіх форм туберкульозу, включаючи початкові, тяжкі, хронічні та стійкі до інших антибіотиків випадки. Рифампін також ефективний проти більшості атипічних штамів мікобактерії.

Лепра: Рифампін використовувати у комбінації щонайменше з ще одним протилепрозним засобом. 

Інші інфекції: Рифампін призначений для лікування бруцельозу, хвороби легіонерів та тяжких стафілококових уражень. Щоб попередити появу стійких штамів інфекційних організмів, рифампін слід використовувати у комбінації з іншим антибіотиком.

Протипоказання

Гіперчутливість до рифампіцину, інших ріфаміцинів або до інших компонентів препарату, жовтяниця (однак слід зважувати користь і можливі ризики, пов’язані з лікуванням), нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит, хронічна ниркова недостатність, тяжка легенево-серцева недостатність, одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Рифампіцин є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р₄₅₀) та може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Сумісне застосування рифампіцину з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм і зменшити активність цих препаратів, тому підтримка їх оптимальної терапевтичної концентрації в крові потребує зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.

Рифампіцин прискорює метаболізм:

· антиаритмічних препаратів (наприклад дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);

· протиепілептичних препаратів (наприклад фенітоїн);

· антагоністів гормонів (антиестрогенів, наприклад тамоксифен, тореміфен, гестринон);

· антипсихотичних засобів (наприклад галоперидол, арипіпразол);

· антикоагулянтів (наприклад кумарини);

• протигрибкових препаратів (наприклад флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);
• противірусних препаратів (наприклад саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);

· барбітуратів;

· бета-блокаторів (наприклад бісопролол, пропранолол);

· анксіолітиків і снодійних засобів (наприклад діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем);

· блокаторів кальцієвих каналів (наприклад дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нисолпідин);

• антибактеріальних препаратів (наприклад хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);

· кортикостероїдів;

· серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин);

• клофібрату;
• системних гормональних контрацептивів;
• естрогенів;

· пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад хлорпропамід, толбутамід, розиглітазон);

· імуносупресивних препаратів (наприклад циклоспорин, сиролімус, такролімус);

· іринотекану;

· тиреоїдних гормонів (наприклад левотироксин);

· лозартану;

• метадону, наркотичних аналгетиків;

· празиквантелу;

· прогестинів;

· хініну;

· рилузолу;

· селективних антагоністів 5-НТЗ рецепторів (наприклад ондансетрон);

· статинів, що метаболізуються CYP ЗА4 (наприклад симвастатин);

· теофіліну;

· трициклічних антидепресантів (наприклад амітриптилін, нортриптилін);

· цитостатиків (наприклад іматиніб);

· сечогінних засобів (наприклад еплеренон).

Пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином. Також застосування препарату може ускладнити контроль перебігу цукрового діабету.

Інші взаємодії.

При сумісному застосуванні рифампіцину з:

• саквінавіром/ритонавіром – збільшується ризик гепатотоксичності. Така комбінація протипоказана;
• атоваквоном – знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину в сироватці крові;

· кетоконазолом – знижуються концентрації в сироватці крові обох препаратів;

· еналаприлом – знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу. Залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу;

• антацидами – можливе зниження абсорбції рифампіцину. Рифампіцин слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів;
• галотаном, ізоніазидом – збільшується ризик гепатотоксичності. Одночасного застосування рифампіцину і галотану слід уникати. Пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид, слід ретельно стежити за функцією печінки;
• препаратами парааміносаліцилової кислоти – для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом має бути не менше 8 годин.

Лабораторні та діагностичні тести.

Не слід застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну В₁₂ у сироватці крові. Необхідно розглянути альтернативні методи кількісного визначення. Також спостерігалося транзиторне підвищення рівнів бромсульфалеїну та білірубіну сироватки крові. Рифампіцин може порушувати виділення жовчі контрастного середовища, яке використовується для візуалізації жовчного міхура. Тому дані тести слід виконувати перед щоденним введенням рифампіцину.

Особливості застосування

Рифампіцин слід застосовувати під наглядом пульмонолога або іншого належним чином кваліфікованого лікаря.

При застосуванні дози рифампіцину, що перевищує 600 мг на добу, необхідно контролювати функцію нирок.

Для усіх пацієнтів, хворих на туберкульоз, слід провести повний контроль функцій печінки перед застосуванням препарату.

Для дорослих пацієнтів, які проходять протитуберкульозне лікування рифампіцином, слід визначити рівень печінкових ферментів, білірубіну, креатиніну в крові, загальний аналіз крові, включаючи кількість тромбоцитів.

Виміри базового рівня не потрібні для дітей, якщо немає відомих ускладнюючих обставин або клінічно очікуваних ускладнень.

Пацієнтам з порушеннями функцій печінки помірного та середнього ступеня тяжкості можна приймати рифампіцин тільки у крайньому випадку і під постійним медичним контролем. У таких пацієнтів проводити контроль необхідно щотижня протягом перших двох тижнів і потім кожні 2 тижні протягом ще 6 тижнів. У разі проявів гепатотоксичності препарат слід відмінити.

Застосування препарату також слід припинити, якщо виникають клінічно значні зміни у функції печінки. Слід розглянути можливість застосування інших форм протитуберкульозної терапії. Слід проконсультуватися з кваліфікованим спеціалістом. У разі продовження терапії рифампіцином після відновлення нормальної функції печінки її слід контролювати щоденно.

У пацієнтів із порушеною функцією печінки, пацієнтів літнього віку, виснажених хворих та, можливо, дітей віком до 2 років слід з обережністю призначати терапевтичний режим, у якому ізоніазид застосовується разом із рифампіцином. Якщо у пацієнта раніше не було захворювань печінки та функція печінки в нормі, слід повторити тести на визначення функції печінки лише у випадку виникнення гарячки, блювання, жовтяниці або іншого погіршення стану.

Пацієнти повинні перебувати під наглядом щонайменше протягом місяця під час лікування, необхідно провести їх опитування стосовно симптомів, пов’язаних із побічними реакціями.

У перші дні лікування може виникнути гіпербілірубінемія у результаті конкуренції рифампіцину та білірубіну за печінкову екскрецію. В одному випадку спостерігалося помірне підвищення рівнів білірубіну та/або трансаміназ, що не означає припинення лікування. Рішення слід прийняти після проведення повторних тестів, зазначаючи динаміку рівнів та розглядаючи їх разом із клінічним станом пацієнта.

Пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом, оскільки при інтермітуючій схемі терапії (менше ніж 2-3 рази на тиждень) зростає ризик розвитку імунологічних реакцій, включаючи анафілактичний шок (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід попередити про наслідки переривання лікування.

Рифампіцин спричиняє індукцію ферментів, які прискорюють метаболізм ендогенних субстратів, таких як гормони надниркових залоз, тиреоїдних гормонів і вітаміну D.

Були повідомлення про зв'язок загострень порфірії з терапією рифампіцином.

Рифампін для приготування розчину для інфузій призначений лише для внутрішньовенних інфузій, його не слід застосовувати внутрішньом’язово або підшкірно. При введенні необхідно уникати екстравазації препарату. Спостерігалося подразнення та запалення у місці введення через екстравазацію та  інфільтрацію. У такому випадку введення слід припинити та почати знову в іншому місці.

Під час лікування рифампіцином сеча, піт, мокротиння та слізна рідина набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко забарвлювати м'які контактні лінзи (див. розділ «Побічні реакції»).

Усім пацієнтам з патологіями у разі необхідності слід продовжувати проводити контроль, включаючи лабораторні тести.

Цей лікарський засіб містить 1,6 Ммоль (або 36,8 мг) натрію. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

При високих дозах Рифампіцин проявляв тератогенну дію у тварин. Немає належних та добре контрольованих досліджень впливу рифампіцину на вагітних жінок. Повідомлялося про те, що рифампіцин проникає через плацентарний бар’єр та виявляється у пуповинній крові. Тому застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для здоров’я жінки перевищує потенційний ризик для плода.

Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотеч у новонароджених та жінок у післяпологовому періоді, для лікування чого можна призначати вітамін K. 

Через канцерогенний потенціал, продемонстрований у дослідженнях на тваринах, слід прийняти рішення припинити годування груддю або застосувати препарат, беручи до уваги важливість препарату для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Невідома.

Спосіб застосування та дози

Внутрішньовенно краплинно. Для запобігання розвитку резистентності мікроорганізмів необхідно застосовувати у комбінації з іншими антибактеріальними засобами.

Для лікування туберкульозу: дорослим – внутрішьовенно краплинно вводити 600 мг протягом  2-3 годин 1 раз на добу; дітям – 20 мг/кг/добу (добова доза не повинна перевищувати 600 мг).

Для лікування лепри: рекомендована доза – 10 мг/кг/добу; звичайна добова доза становить        450 мг у пацієнтів з масою тіла менше 50 кг, у пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше –       600 мг. Альтернативна схема – 600 мг рифампіцину призначати перорально, одноразово. Для лікування лепри рифампіцин потрібно застосовувати як мінімум ще з одним протилепрозним засобом.

Для лікування бруцельозу, хвороби легіонерів та тяжких стафілококових уражень: дорослим – рекомендована доза становить 600-1200 мг, за 2-4 прийоми. Застосовувати разом з іншими антибактеріальними засобами зі схожими властивостями, щоб попередити появу стійких штамів.

Термін лікування визначає лікар індивідуально.

Пацієнтам з порушенням функції печінки добова доза не повинна перевищувати 8 мг/кг.

Для приготування розчину для внутрішньовенного введення кожні 600 мг розчиняти у       10 мл води для ін’єкцій, енергійно струшуючи до повного розчинення; отриманий розчин змішати з 500 мл 5 % розчину глюкози. Швидкість введення – 60-80 краплин/хв.

Діти

Препарат застосовувати для лікування дітей віком від 1 року.

Передозування

Симптоми: нудота, блювання, біль у животі, свербіж, головний біль і підвищена втомлюваність можуть виникати протягом короткого часу після прийому великої дози; втрата свідомості при наявності тяжкого захворювання печінки, підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у плазмі крові; забарвлення у коричнево-червоний або оранжевий колір шкіри, сечі, поту, слини, сліз і фекалій пропорційно до прийнятої дози препарату, набряк у ділянці очей або обличчя у дітей.  

У деяких летальних випадках повідомлялося про розвиток гіпотонії, синусової тахікардії, шлуночкової аритмії, судом і зупинки серця.

Мінімальна летальна або токсична доза не встановлена. Проте, нелетальні гострі передозування у дорослих були зареєстровані при дозах у діапазоні від 9 до 12 г рифампіцину. Летальні тяжкі передозування у дорослих були зареєстровані при дозах      у діапазоні від 14 до 60 г. У деяких звітах про летальні і нелетальні випадки повідомлялося про наявність алкоголю в організмі або тривале зловживання алкоголем. 

Надходили повідомлення про некритичні передозування у дітей у віці від 1 до 4 років при прийомі однієї (100 мг/кг) або двох доз.

Лікування

Слід застосовувати інтенсивні заходи підтримки та лікувати індивідуальні симптоми у міру їх виникнення. При нудоті та блюванні слід промити шлунок. Після очищення вмісту шлунка слід дати активоване вугілля, що може допомогти вивести препарат, що міг залишитися у шлунково-кишковому тракті. При сильних нудоті та блюванні для їх контролю можуть знадобитися протиблювальні ліки. Форсований діурез сприяє виведенню препарату. Для деяких пацієнтів може бути корисним гемодіаліз.

Побічні реакції

Рифампіцин загалом добре переноситься і приймається пацієнтами, хоча описувалися випадки реакцій гіперчутливості та у деяких пацієнтів спостерігалися лихоманка, висипання на шкірі та нудота/блювання.

Надходили повідомлення про деякі випадки флебіту та болю у місці введення.

Реакції, які виникають або при щоденних, або інтермітуючих режимах дозування:

З боку шкіри: припливи, свербіж, висипання, кропив’янка, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдна (пухирчаста) реакція, мультиформна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла і васкуліт.

3 боку травного тракту: анорексія, нудота, блювання, біль у животі, діарея, псевдомембранозний коліт, гепатит, зниження апетиту, ерозивний гастрит, підвищення рівня печінкових трансаміназ в крові, гіпербілірубінемія.

З боку нервової системи: психози, головний біль, атаксія, дезорієнтація, порушення зору.

З боку системи сечовиведення: інтерстиціальний нефрит, канальцевий некроз.

З боку системи крові: тромбоцитопенія з/без пурпури (частіше при інтермітуючій терапії), еозинофілія, лейкопенія, оедема, м’язова слабкість, міопатія, агранулоцитоз. При перших проявах пурпури терапію рифампіцином слід припинити, оскільки були повідомлення про церебральні крововиливи та летальні наслідки при продовженні або поновленні терапії рифампіцином після розвитку пурпури.

Алергічні реакції: бронхоспазм, гарячка, кропив’янка, набряк Квінке.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, недостатність надниркових залоз у хворих із порушенням функції надниркових залоз.

При інтермітуючій схемі лікування можливі грипоподібні симптоми (гарячка, озноб, головний біль, запаморочення, міальгія та артралгія), задишка, свистяче дихання, зниження артеріального тиску та шок, анафілаксія, гостра гемолітична анемія, гостра ниркова недостатність.

Інші: міастенія, гіперурикемія, загострення подагри, забарвлення в оранжево-червоний колір сечі, поту, мокротиння, сліз, може стійко забарвлювати м’які контактні лінзи.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати узахищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.

Приготовлений розчин стабільний протягом 24 годин при температурі не вище 25 °C.

Несумісність

Не застосовувати розчинники, які не вказані в розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка

По 600 мг порошку у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

МАЙЛАН ЛАБОРАТОРІЗ ЛІМІТЕД – Дільниця стерильних лікарських засобів

MYLAN LABORATORIES LIMITED – Sterile Products Division

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Opp ІІМ, Білекахалі, Баннергхата Роад, Бангалор – 560 076, Індія

Opp IIM, Bilekahalli, Bannerghatta Road, Bangalore, IN- 560076, India

Заявник

М.БІОТЕК ЛІМІТЕД

M.BIOTECH LIMITED

Місцезнаходження

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія

Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey, United Kingdom