Цефоксим-О

Cклад

діюча речовина: цефотаксим;

1 флакон містить цефотаксиму натрію еквівалентно цефотаксиму 1 г.

Лікарська форма

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до світло─жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Цефалоспорини третього покоління. Цефотаксим. Код АТХ J01D D01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Цефотаксим є напівсинтетичним антибіотиком групи цефалоспоринів ІІІ покоління для парентерального застосування. Має широкий спектр бактерицидної дії, у т. ч. щодо мікроорганізмів, стійких до інших антибіотиків цефалоспоринового і пеніцилінового ряду. До препарату чутливі:

Грампозитивні:

Стафілококи, у тому числі грампозитивні, грамнегативні та штами, що продукують пеніциліназу.

Бета ─гемолітичні та інші стрептококи, такі як Streptococcus mitis (viridans) (відносно багато штамів ентерококів стійкі, наприклад Streptococcus faecalis);

Streptococcus (Diplococcus) pneumonia.

Clostridium spp.

Грамнегативні:

Escherichia coli (кишкова паличка).

Haemophilus influenzae, включаючи штами, стійкі до ампіциліну.

Klebsiella spp.

Proteus spp. (як індол─позитивні, так і індол─негативні).

Enterobacter spp.

Neisseria spp. (у тому числі штами, що продукують β─лактамазу N. gonorrhea).

Salmonella spp. (включаючи Sal. typhi).

Shigella spp.

Providencia spp.

Serratia spp.

Citrobacter spp.

Препарат може виявляти терапевтичну активність in vitro щодо Pseudomonas і Bacteroides spp, хоча деякі штами Bacteroides fragilis є резистентними. Також дослідженнями in vitro підтверджено синергію між цефотаксимом та аміноглікозидними антибіотиками, такими як гентаміцин, проти деяких видів грамнегативних бактерій, включаючи деякі штами Pseudomonas. Тому при тяжких інфекціях, спричинених Pseudomonas spp. може бути показано додавання аміноглікозидних антибіотиків.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Через 5 хвилин після одноразового внутрішньовенного введення 1 г препарату Сmax у сироватці крові становить 100 мкг/мл, після внутрішньом’язового введення Сmax досягається через 0,5 години і становить 20─30 мкг/мл. Бактерицидна концентрація у крові зберігається протягом 12 годин. Об’єм розподілу становить 0,3 л/кг маси тіла.

Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові (альбуміном) ─у середньому 25─40 %. Добре проникає у тканини та рідини організму і виявляється у терапевтичних дозах у слизових оболонках, мокротинні, кістковій тканині, спинномозковій рідині, проникає крізь гематоенцефалічний, плацентарний бар’єри і потрапляє у грудне молоко. Біотрансформується з утворенням активного метаболіту.

Метаболізм. Метаболізм препарату проходить у печінці з утворенням 3 метаболітів: дезацетилцефотаксиму і двох лактамінових метаболітів. Дезацетилцефотаксим має синергічний ефект щодо цефотаксиму.

Виведення. Приблизно 90 % введеної дози виводиться з сечею, 50 % у незміненому вигляді, а решта―у вигляді метаболітів (дезацетилцефотаксим―15─25%, лактамінові метаболіти―15─30%. Частково виводиться з жовчю, близько 10 %─з фекаліями. Т½ становить 1 годину при внутрішньовенному введенні і 1─1,5 години─при внутрішньом’язовому введенні. При нирковій недостатності у пацієнтів літнього віку Т½ збільшується приблизно у 2 рази. У новонароджених дітей Т½ становить 0,75─1,5 години, а у недоношених дітей―1,4─6,4 години.

Клінічні характеристики

Показання

Цефоксим-О призначають для лікування інфекцій, спричинених чутливими до дії препарату мікроорганізмами.

Лікування:

• інфекції дихальних шляхів, такі як бронхіти, пневмонії, абсцес легень;

• інфекції сечостатевої системи;

• септицемія, бактеріємія;

• інтраабдомінальні інфекції (включаючи перитоніт);

• інфекції шкіри та м’яких тканин;

• інфекції кісток і суглобів;

• менінгіт (за винятком лістеріозного) та інші інфекції центральної нервової системи.

Профілактика інфекцій після хірургічних втручань на травному тракті, урологічних та акушерсько-гінекологічних операцій.

Протипоказання

Підвищена чутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду, цефотаксиму та/або до будь-якого компонента лікарського засобу.

За наявності у пацієнта підвищеної чутливості до антибіотиків пеніцилінового ряду слід враховувати можливість алергічних перехресних реакцій між пеніцилінами та цефалоспоринами.

Захворювання травного тракту в анамнезі, особливо неспецифічний виразковий коліт.

Наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо він застосовується як розчинник: відомі випадки гіперчутливості до лідокаїну або до інших місцевих анестетиків амідного типу; наявність в анамнезі епілептиформних судом на лідокаїн, тяжка брадикардія, тяжка артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок, тяжкі форми хронічної серцевої недостатності (II―III ступеня), синдром слабкості синусового вузла, синдром Вольфа – Паркінсона – Уайта, синдром Адамса – Стокса, атріовентрикулярна (AВ) блокада ІІ і ІІІ ступеня, гіповолемія, тяжкі порушення функції печінки/нирок, порфірія, міастенія, внутрішньовенне введення, вік пацієнта до 30 місяців.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

У разі одночасного застосування препарату з нефротоксичними препаратами (аміноглікозиди) і сильнодіючими діуретиками (етакринова кислота, фуросемід), колістином, поліміксином можуть посилюватись нефротоксичні ефекти цих препаратів і підвищується ризик розвитку ниркової недостатності. Необхідно контролювати функції нирок.

Пробенецид блокує канальцеву секрецію цефотаксиму, подовжуючи його Т_½.

Пероральні контрацептиви. Під час лікування цефотаксимом може знижуватись ефективність пероральних контрацептивів, тому у цей період необхідно використовувати додаткову контрацепцію.

Тетрациклін, еритроміцин, хлорамфенікол. Цефотаксим не слід застосовувати разом з бактеріостатичними антибіотиками (наприклад тетрациклінами, еритроміцином і хлорамфеніколом), оскільки можливий антагоністичний ефект.

Аміноглікозиди. При сумісній терапії розчини цефотаксиму не слід змішувати з розчинами аміноглікозидів – їх необхідно вводити окремо.

Ніфедипін підвищує біодоступність цефотаксиму на 70 %.

Оскільки терапевтичний індекс цефотаксиму високий, пацієнтам з нормальною функцією нирок не потрібна корекція дози. Корекція дози може бути необхідною для пацієнтів з порушеннями функції нирок.

Вплив на результати лабораторних тестів: під час лікування цефалоспоринами може спостерігатись хибнопозитивний тест Кумбса. Це явище може також виникнути під час лікування цефотаксимом.

Хибнопозитивна реакція на глюкозу сечі може виникати при використанні методу відновлення, тому необхідно використання специфічного методу з глюкозооксидазою.

Особливості застосування

Анафілактичні реакції. Застосування цефалоспоринів вимагає уточнення алергологічного анамнезу (алергічний діатез, реакції гіперчутливості до пеніциліну та інших β-лактамних антибіотиків, оскільки перехресна алергія виникає у 5―10 % випадків). Застосування цефотаксиму суворо протипоказане пацієнтам із наявністю в анамнезі реакції гіперчутливості негайного типу до цефалоспоринів. Оскільки існує перехресна алергія між пеніцилінами та цефалоспоринами, цефотаксим слід застосовувати із особливою обережністю пацієнтам з чутливістю до пеніциліну. У пацієнтів, які отримували цефотаксим, були зареєстровані тяжкі реакції гіперчутливості, іноді з летальним наслідком. Якщо виникає реакція гіперчутливості, лікування слід припинити. За наявності будь-яких сумнівів присутність лікаря при першому введенні препарату обов’язкова, оскільки можливий розвиток анафілактичної реакції.

Тяжкі бульозні реакції. При застосуванні цефотаксиму повідомлялось про випадки тяжких бульозних шкірних реакцій, таких як синдром Стівена ― Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (Синдром Лайєлла). Необхідна консультація лікаря перед продовженням лікування, якщо виникають реакції шкіри та/або слизової оболонки.

Псевдомембранозний коліт. На тлі застосування антибактеріальних лікарських засобів, в т. ч. цефотаксиму, можливе виникнення діареї, асоційованої з Clostridium difficile, від легкого ступеня до коліту, небезпечного для життя, найбільш тяжкою формою якого є псевдомембранозний коліт, (діагноз підтверджується ендоскопічно та/або гістологічно).

Діарею, асоційовану з Clostridium difficile, необхідно виключити у всіх пацієнтів під час застосування антибіотиків. При підозрі на псевдомембранозний коліт застосування цефотаксиму слід негайно припинити і відразу розпочати відповідну специфічну терапію.

Діарея, асоційована з Clostridium difficile, може сприяти затримці калових мас у кишечнику, тому не слід застосовувати лікарські препарати, що пригнічують перистальтику кишечника.

Гематологічні розлади. Під час лікування цефотаксимом може розвинутися лейкопенія, нейтропенія та, рідше, панцитопенія або агранулоцитоз, особливо при тривалому застосуванні. Якщо лікування триває більше 7―10 днів, необхідно контролювати кількість лейкоцитів. У випадку нейтропенії лікування цефотаксимом необхідно припинити. Доцільно регулярно контролювати клітинний склад периферичної крові. Пацієнтам літнього віку і ослабленим пацієнтам призначають вітамін К (профілактика гіпокоагуляції).

Спостерігалися випадки еозинофілії та тромбоцитопенії, що швидко зникають після припинення лікування. Були також повідомлення про випадки гемолітичної анемії.

Споживання натрію. Лікарський засіб містить 48,2 мг/г натрію, і це необхідно враховувати, якщо пацієнт дотримується дієти із контрольованим вмістом натрію.

Порушення функції нирок. З обережністю призначати препарат при порушеннях функції нирок. Дозу препарату слід зменшити з урахуванням ступеня ниркової недостатності і чутливості збудника, відповідно до показника кліренсу креатиніну. При тривалому застосуванні препарату слід контролювати функцію нирок та печінки.

З обережністю призначати препарат, якщо є необхідність вводити цефотаксим разом з аміноглікозидами, пробенецидом або іншими нефротоксичними препаратами. Необхідно контролювати функцію нирок у цих пацієнтів, людей похилого віку та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Нейротоксичність. Високі дози β-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим, особливо у хворих з нирковою недостатністю, можуть спричинити енцефалопатію (порушення свідомості, аномальні рухи та конвульсії). Лікар повинен оцінити можливість продовження застосування цефотаксиму таким пацієнтам.

Запобіжні заходи під час застосування. Є дані про потенційно небезпечну для життя аритмію під час швидкого внутрішньовенного введення через центральний венозний катетер. Необхідно дотримуватися рекомендованого часу ін’єкції або інфузії. Тривале застосування антибіотиків широкого спектра дії може призводити до підвищеного росту нечутливих мікроорганізмів, таких як Enterococcus spp, Candida, Pseudomonas aeruginosa, що потребує припинення лікування. Потрібно постійно контролювати стан пацієнта. Якщо під час лікування виникає суперінфекція, слід вживати відповідних заходів і застосовувати адекватну антимікробну терапію, якщо вона вважається клінічно необхідною.

Вплив на результати лабораторних досліджень. У деяких пацієнтів, які отримували цефотаксим, тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Це явище може перешкоджати пробі на перехресну сумісність крові. В такому разі слід використовувати ферментний тест.

При визначенні глюкози в сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосування цефотаксиму рівень глюкози в сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу.

Під час лікування не можна вживати алкоголь, оскільки можливі ефекти, схожі з дією дисульфіраму (гіперемія обличчя, спазм у животі і у ділянці шлунка, нудота, блювання, головний біль, зниження артеріального тиску, тахікардія, утруднення дихання).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Період вагітності. Дослідження на тваринах не вказують на прямий чи непрямий шкідливий вплив на репродуктивну функцію. Проте не існує адекватних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок. Цефотаксим проникає через плацентарний бар’єр. Застосування лікарського засобу у період вагітності протипоказане.

Годування груддю. Цефотаксим проникає в грудне молоко, тому неможливо виключити вплив на фізіологічну кишкову флору дитини, що може спричинити діарею, колонізацію дріжджоподібними грибами та сенсибілізацію немовляти.

Тому необхідно припинити годування груддю на період лікування або припинити терапію з урахуванням переваг грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Високі дози Цефоксиму-О, особливо у хворих з нирковою недостатністю, можуть спричинити енцефалопатію (порушення свідомості, аномальні рухи та конвульсії). Пацієнтам слід рекомендувати утриматись від керування автотранспортними засобами або роботи з іншими механізмами на час лікування.

Спосіб застосування та дози

Лікарський засіб застосовують внутрішньом’язово, внутрішньовенно (струминно або краплинно).

Дозування, шлях і частоту введення визначають відповідно до ступеня тяжкості інфекції, чутливості збудників та стану пацієнта. Терапія може бути розпочата ще до отримання результатів щодо чутливості збудників інфекції. Тривалість курсу лікування визначається лікарем індивідуально.

Дорослим і дітям з масою тіла від 50 кг. Рекомендована доза препарату при інфекціях легкого або середнього ступеня тяжкості становить 1 г кожні 12 годин. Дозування може змінюватися залежно від тяжкості інфекції, чутливості збудників та стану пацієнта. У тяжких випадках призначати препарат у дозі 1 г 3-4 рази на добу. Максимальна добова доза становить 12 г.

При неускладнених інфекціях, а також при інфекціях сечовивідних шляхів призначати внутрішньом'язово або внутрішньовенно у дозі 1 г кожні 12 годин; при неускладненій гострій гонореї призначати у дозі 1 г внутрішньом’язово або внутрішньовенно 1 раз на добу; при інфекціях середньої тяжкості призначати препарат у дозі 1-2 г кожні 12 годин; при тяжких інфекціях (менінгіт) призначати у дозі 2 г препарату внутрішньовенно кожні 6-8 годин.

Для лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами Pseudomonas spp., застосовують дози від 6 г на добу.

Дітям з масою тіла до 50 кг. Рекомендована доза препарату при інфекціях легкого або середнього ступеня тяжкості становить 50―100 мг/кг на добу, розподілених на 3―4 внутрішньом’язові або внутрішньовенні введення. При тяжких інфекціях (у т.ч. менінгіт) добову дозу можна збільшити до 100―200 мг/кг/добу, розподілених на 4―6 внутрішньом’язових або внутрішньовенних введень.

Для недоношених дітей та дітей віком до 1-го тижня життя. Добова доза препарату становить 50 мг/кг маси тіла, яку розділяють на 2 рівні дози, вводити внутрішньовенно.

Для дітей 1-4-го тижня життя. Рекомендована добова доза препарату при інфекціях легкого або середнього ступеня тяжкості становить 50―100 мг/кг, розподілених на три рівні дози, вводити внутрішньовенно. При тяжких інфекціях добову дозу можна збільшити до 100―200 мг/кг на добу, розділених на 4―6 рівні дози, якщо є обґрунтована необхідність.

Внутрішньом’язово не застосовують препарат дітям віком до 30 місяців.

Профілактика. Для профілактики розвитку інфекцій перед хірургічними втручаннями одноразово уводять 1 г препарату. Якщо є необхідність, уведення препарату можна продовжити у першу добу післяопераційного періоду. Профілактичне застосування препарату, якщо пройшло більше ніж 24 години після оперативного втручання, недоцільне.

Застосування пацієнтам з порушеннями функції нирок. При кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв добову дозу препарату необхідно зменшити вдвічі без зміни частоти застосування.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі: рекомендована доза становить 1―2 г на добу, залежно від ступеня тяжкості інфекції. У день проведення гемодіалізу препарат слід вводити після сеансу діалізу.

Спосіб введення.

Після введення до флакона розчинника (однієї з сумісних рідин для інфузій: вода для ін’єкцій; 0,9 % хлорид натрію; 5 % розчин глюкози; 0,9 % хлорид натрію з 5 % розчином глюкози) його добре струшують до повного розчинення вмісту, а потім витягують весь вміст флакона у шприц і використовують негайно.

Для внутрішньовенного струминного введення 1 г порошку розчиняють у 8 мл стерильної води для ін’єкцій. Вводять повільно протягом 3―5 хвилин. Повідомлялося про виникнення потенційно небезпечної для життя аритмії у разі швидкого внутрішньовенного введення цефотаксиму через центральний венозний катетер. Необхідно дотримуватися рекомендованого часу ін’єкції або інфузії.

Для внутрішньовенної інфузії 1―2 г порошку розчиняють у 50 мл 0,9 % розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози. Тривалість інфузії становить 50―60 хвилин.

Для внутрішньом’язового введення 1 г порошку розчиняють у 4 мл стерильної води для ін’єкцій або 1 % розчині лідокаїну і вводять глибоко у сідничний м’яз.

Стабільність після відновлення.

Не використаний розчин слід знищити. Цефотаксим сумісний з розчином метронідазолу (500 мг/100 мл).

Приготовлений розчин для внутрішньом’язового введення, що містить 1 % розчин лідокаїну, використовують тільки свіжоприготованим.

Діти. Лікарський засіб можна призначати дітям від народження. Дітям віком до 30 місяців внутрішньом’язово не призначати.

Передозування

Симптоми передозування можуть значною мірою відповідати профілю побічних ефектів.

Гарячка, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні, шлунково-кишкові і печінкові реакції, задишка, стоматит, анорексія, тимчасова втрата слуху, втрата орієнтації у просторі, ниркова недостатність. В поодиноких випадках спостерігаються судоми, а також посилення побічних ефектів. Можливі прояви гіперчутливості. Існує ризик оборотної енцефалопатії (особливо при нирковій недостатності) у разі застосування високих доз β-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим.

Лікування: специфічний антидот відсутній. У разі передозування слід припинити введення препарату та вжити заходів для зниження концентрації препарату в крові пацієнта, а також проводити симптоматичну терапію проявів посилених побічних реакцій (наприклад, судомних нападів). Ефективним є гемодіаліз або перитонеальний діаліз.

При появі ознак підвищеної чутливості (шкірні висипи, кропив’янка, головний біль, нудота, втрата свідомості) введення препарату слід припинити. У разі тяжкої реакції підвищеної чутливості/анафілактичної реакції слід розпочати введення епінефрину і/або глюкокортикоїдів.

При інших клінічних станах може виникнути потреба у додаткових заходах: штучне дихання, застосування антагоністів гістамінових рецепторів. У разі судинної недостатності слід вжити реанімаційних заходів.

Побічні реакції

Інфекції та інвазії: можливий розвиток суперінфекції (у т. ч. кандидоз, вагініт).

З боку імунної системи: бронхоспазм, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк; рідко – анафілактичний шок; реакція Яриша ― Герксгеймера (шкірний висип, свербіж, лихоманка, лейкопенія, підвищення печінкових ферментів, утруднене дихання, біль у суглобах).

З боку серця: аритмія після швидкого струминного введення через центральний венозний катетер.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, діарея, метеоризм, дисбіоз; рідко – стоматит, глосит, псевдомембранозний коліт, кандидоз.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, гостра печінкова недостатність, порушення функції печінки, жовтяниця, холестаз, підвищення рівня печінкових трансаміназ (АЛТ, АСТ, ГГТ), які рідко перевищують вдвічі верхню межу нормального діапазону, зазвичай пов’язані з холестазом, не спричиняють ушкодження печінки, та, найчастіше, безсимптомні; лактатдегідрогенази, лужної фосфатази і білірубіну.

З боку крові та лімфатичної системи: панцитопенія, гранулоцитопенія, нейтропенія, транзиторна лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анізоцитоз, еозинофілія, гіпопротромбінемія, аутоімунна гемолітична анемія, гіпокоагуляція, кровотечі і крововиливи.

З боку біохімічних показників: підвищення концентрації азоту сечовини і креатиніну, позитивна реакція Кумбса.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, судоми, оборотна енцефалопатія, втомлюваність, слабкість.

Загальні розлади та реакції у місці введення: біль та інфільтрат у місці внутрішньом’язового введення, запалення тканин, біль уздовж вени, флебіт, тромбофлебіт, лихоманка. При внутрішньом’язовому введенні (оскільки розчинник містить лідокаїн): системні реакції на лідокаїн.

З боку шкіри та підшкірних тканин: гіперемія, висип, свербіж, кропив’янка, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса ― Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), пропасниця, гострий екзематозний пустульоз.

З боку нирок та сечостатевої системи: зниження функції нирок, підвищення рівня креатиніну (особливо при одночасному призначенні з аміноглікозидами), інтерстиціальний нефрит, гострі розлади функції нирок.

Інформування про побічні реакції. Медичні працівники повинні повідомляти про виникнення небажаних проявів, побічних реакцій або про відсутність терапевтичної дії через систему фармаконагляду.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці, при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Розчин препарату несумісний з розчинами аміноглікозидів в одному шприці/інфузійній системі. Для розведення застосовують розчинники, зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Препарат не слід змішувати з лужними розчинами, такими як розчин бікарбонату натрію для ін’єкцій, або з розчинами, що містять амінофілін.

Загалом не слід змішувати препарат з іншими лікарськими засобами, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка

По 1 г у скляному флаконі, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник. Нітін Лайфсаєнсез Лтд./ Nitin Lifesciencеs Ltd.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Селище-Рампур Роад, Паонта Сахіб, Район Сірмур, Хімачал Прадеш, Індія/

Village-Rampur Road, Paonta Sahib, District Sirmour, Himachal Pradesh, India

Заявник. Охoa Імпекс/ Ochoa Impex.

Місцезнаходження заявника.

Е-360, Греатер Каілаш частина-II, Нью-Делі – 110048, Індія.

E-360, Greater Kailash part -II, New Delhi-110048, India