ПРЕНЕСА® ОРО ТАБ

Склад

діюча речовина:периндоприл;

1 таблетка містить 4 мг або 8 мг периндоприлу у вигляді солі терт-бутиламіну;

допоміжні речовини: кальцію хлорид гексагідрат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрокарбонат, маніт (Е 421), аспартам (Е 951), ароматизатор м’яти перцевої, сорбіт (Е 420),  тауматін (Е 957), ароматизатор м’яти курчавої, кросповідон, натрію стеарилфумарат.

Лікарська форма

Таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Периндоприл. Код АТХ С09А А04.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними  захворюваннями.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого іншого інгредієнта препарату, а також до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

- Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

- Одночасне призначення з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на   цукровий   діабет,   або   з   нирковою   недостатністю   (швидкість   клубочкової   фільтрації

2) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

- гітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Спосіб застосування та дози

Препарат призначено дорослим для перорального застосування.

Рекомендується приймати периндоприл 1 раз на добу вранці перед вживанням їжі.

Пренеса^Г’ Оро Таб, таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині, можуть бути використані як альтернатива препарату Пренеса^Г’, таблетки, для пацієнтів, які відчувають труднощі при ковтанні таблеток.

Таблетки Пренеса^Г’ Оро Таб поміщають на язик, де таблетка швидко розкришується в слині та її можна легко проковтнути. Таблетки можна приймати з рідиною або без неї. Видалити неушкодженими таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині, з рота важко. Таблетки Пренеса^Г’ Оро Таб крихкі, тому препарат необхідно приймати відразу ж після відкриття блістера.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл можна призначати у монотерапії або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу, вранці.

Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною артеріальною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою недостатністю або тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через імовірність виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендується початкова доза 2 мг, застосовуючи периндоприл в інший лікарської формі, під наглядом лікаря, якщо потрібно – в умовах стаціонару.

Через 1 місяць лікування дозу можна підвищити до максимальної – 8 мг 1 раз на добу.

На початку терапії периндоприлом можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. Якщо це можливо, слід припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування периндоприлом.

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, якщо не можна припиняти застосування діуретиків, лікування периндоприлом слід розпочинати з добової дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дозування периндоприлу має здійснюватися залежно від показників артеріального тиску, а при необхідності може бути відновлено лікування діуретиками.

Пацієнтам  літнього  віку  лікування  слід  розпочинати  з  дози 2 мг, яка може бути підвищена до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, залежно від функції нирок, – до 8 мг.

Серцева недостатність

Лікування периндоприлом  рекомендується розпочинати під пильним медичним наглядом з рекомендованої початкової дози 2 мг вранці. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості препарату, дозу можна підвищити до 4 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.

Лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю та інших пацієнтів із групи високого ризику (з порушенням функції нирок та схильністю до порушень рівня електролітів, пацієнтів, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) слід розпочинати під пильним медичним наглядом.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, зокрема у пацієнтів із дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, у пацієнтів з гіповолемією або у тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можна, до початку терапії периндоприлом. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію в сироватці крові слід постійно контролювати до початку та під час лікування периндоприлом.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця

Початкова доза периндоприлу становить 4 мг 1 раз на добу. Через 2 тижні, за умови гарної переносимості та з урахуванням функції нирок, дозу підвищують до 8 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам літнього віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг 1 раз на добу протягом 1-го тижня, протягом наступного тижня – 4 мг 1 раз на добу. Через 1 тиждень дозу підвищують до 8 мг 1 раз на добу. Дозу можна підвищувати тільки за умови гарної переносимості попередньої більш низької дози.

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями

Початкова доза периндоприлу для пацієнтів з цереброваскулярними  захворюваннями в анамнезі становить 2 мг на добу у вигляді однократної ранкової дози. Після двох тижнів лікування дозу збільшують до 4 мг. Якщо після двох тижнів лікування в дозі 4 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити додатково 1 таблетку індапаміду. Лікування можна почати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатині ну (див. таблицю).

Таблиця 1.

* Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі, повинні приймати периндоприл після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки  не потребують коригування дози препарату.

Побічні реакції

Профіль безпеки периндоприлу відповідає профілю безпеки інгібіторів АПФ.

Найчастішими побічними реакціями, які спостерігалися під час застосування периндоприлу у ході клінічних досліджень, є: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, порушення зору, дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, кашель, задишка, біль у животі, запор, діарея, спотворення смаку (дисгевзія), диспепсія, нудота, блювання, свербіж, шкірні висипання, судоми м’язів, астенія.

Побічні реакції класифіковано за такими групами відповідно до їх частоти: дуже поширені (≥1/10), поширені (≥1/100,

   Таблиця 2.

*Частоту було розраховано за даними клінічних досліджень для побічних реакцій, які було виявлено на основі спонтанних повідомлень

Передозування

Дані про передозування обмежені. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, запаморочення, занепокоєння, кашель.

Лікування слід проводити шляхом внутрішньовенного введення 0,9 % розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення та припідняти йому ноги. Можна також застосувати ангіотензин II та/або катехоламіни для внутрішньовенного введення. Видалити периндоприлат із системного кровообігу можна шляхом гемодіалізу. Для усунення брадикардії, що не піддається лікуванню, у разі крайньої потреби розглядають питання щодо імплантації водія ритму. Необхідно постійно контролювати основні показники життєдіяльності, рівень електролітів та креатиніну в крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Периндоприл протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, - замінити  іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Годування груддю. Не рекомендується застосування периндоприлу терт-бутиламіну в період годування груддю у зв’язку з відсутністю даних щодо його проникнення у грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Фертильність. Вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.

Діти

Ефективність та безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому периндоприл не рекомендується застосовувати у педіатрії.

Особливості застосування

Перед початком та під час застосування препарату необхідно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і рівня калію у плазмі крові.

Стабільна ішемічна хвороба серця

Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом трапляється напад стенокардії тяжкого або помірного ступеня, слід зробити ретельну оцінку користі/ризику перед продовженням лікування.

Артеріальна гіпотензія

Інгібітори АПФ можуть спричиняти зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко виникає у пацієнтів з неускладненою гіпертензією та ймовірніша у пацієнтів із гіповолемією, спричиненою терапією діуретиками, безсольовою дієтою, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, або з тяжкою ренінзалежною гіпертензією. Симптоматична гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю з асоційованою нирковою недостатністю або без неї. Вона частіше трапляється у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності, при застосуванні високих доз петльових діуретиків, у пацієнтів з гіпонатріємією або порушенням функції нирок функціонального характеру. Для пацієнтів з високим ризиком симптоматичної гіпотензії початок терапії і корекцію доз необхідно ретельно контролювати. Подібних застережних заходів слід вживати при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, коли надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення і у разі необхідності ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату після нормалізації артеріального тиску шляхом збільшення об’єму крові.

У деяких пацієнтів з гострою серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні периндоприлу. Такий ефект передбачається і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотензія стає систематичною, може виникнути необхідність у зниженні дози або припиненні лікування периндоприлом.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія

Периндоприл, як і інші інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, необхідно застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (наприклад аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією).

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну

У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія після початку терапії інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок. У такій ситуації може виникнути гостра ниркова недостатність, зазвичай оборотна.

У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки під час лікування інгібіторами АПФ збільшуються рівні сечовини крові і креатиніну в сироватці крові. Ці явища зазвичай оборотні після припинення терапії. Такі реакції найімовірніше виникають у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також наявна реноваскулярна гіпертензія, підвищується ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під медичним контролем з низьких доз і з ретельним титруванням доз. Застосування діуретиків є додатковим фактором ризику появи гіпотензії, тому у перші тижні лікування рекомендується відмінити діуретик і провести оцінку функції нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без видимої реноваскулярної хвороби можуть збільшитись рівні сечовини крові і креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначно і тимчасово, особливо коли периндоприл приймати паралельно з діуретиками. Це, імовірніше, може виникати у пацієнтів із наявним порушенням функції нирок. Може знадобитися зниження дози та/або припинення застосування діуретиків та/або периндоприлу.

Пацієнти, яким проводиться гемодіаліз

У пацієнтів, яким проводився діаліз із високопроточними мембранами і які одночасно одержували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції. Для таких пацієнтів необхідно розглянути можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу гіпотензивних засобів.

Трансплантація нирок

Відсутній досвід застосування периндоприлу пацієнтам з нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Підвищена чутливість/ ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, яких лікували інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи периндоприл, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, губ, слизових оболонок, язика, глотки та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування периндоприлу необхідно негайно припинити і розпочати ретельне спостереження та лікування до повного зникнення симптомів. У випадку набряку обличчя та губ стан може поліпшитися без лікування, але застосування антигістамінів полегшить симптоми.

Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, у цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії. Вона може включати застосування адреналіну і/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів. Вільну прохідність дихальних шляхів слід підтримувати при медичному спостереженні до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти, у яких були випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язаного із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, трапляються анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу життю. Такі реакції усувалися тимчасовим скасуванням прийому інгібіторів АПФ перед кожним плазмаферезом.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації (наприклад до осиної або бджолиної отрути), спостерігались анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів ці реакції зникають після тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ, але вони з’являлися знову

при необережному проведенні провокаційних проб.

Печінкова недостатність

Лікування інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту іноді супроводжувалось появою синдрому, який розпочинався як холеостатична жовтяниця з прогресуванням до блискавичного некрозу печінки (іноді) з летальним наслідком. Механізм такого синдрому не з’ясований. При появі жовтяниці або при значному підвищенні активності ферментів печінки необхідно припинити застосування інгібіторів АПФ і провести медичне обстеження та лікування.

Нейтропенія/ агранулоцитоз/ тромбоцитопенія/ анемія

Були повідомлення про розвиток нейтропенії/ агранулоцитозу/ тромбоцитопенії/ анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших факторів ризику при прийомі інгібіторів АПФ нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід застосовувати з особливою обережністю при лікуванні пацієнтів з колагеновими судинними захворюваннями або пацієнтів, яким проводиться лікування імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, а також при комбінації деяких цих факторів ризику, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, що в певних випадках не реагували на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо для лікування цих пацієнтів застосовувався периндоприл, то обов’язково проводився періодичний контроль кількості лейкоцитів та інструктаж пацієнтів щодо необхідності повідомляти про будь-які ознаки інфекції. Були повідомлення про спорадичне виникнення гемолітичної анемії у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Расовий фактор

Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших. Як повідомлялося щодо інших інгібіторів АПФ, периндоприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з’являється кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати як частину диференціального діагнозу кашлю.

Хірургія/ загальна анестезія

У пацієнтів після хірургічної операції та у тих, які отримують гіпотензивні засоби під час анестезії, периндоприл може блокувати формування ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування рекомендується тимчасово припинити за один день до операції. Гіпотензію, яка виникла внаслідок цього механізму, можна лікувати шляхом підвищення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад гепарину). Якщо необхідно проведення такого паралельного лікування, слід регулярно визначати рівень калію у сироватці крові.

Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної, аритмії.

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або застосовують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові під час перших місяців лікування інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Калійзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій або замінникі солі з калієм.

Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Наявні повідомлення щодо виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, інсульту, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності), особливо при одночасному прийомі препаратів, що впливають на РААС. Комбінація інгібітору АПФ (іАПФ) з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) або з аліскіреном, враховуючи подвійну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, не рекомендована.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 2) одночасний прийом з аліскіреном протипоказаний (див розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

При керуванні автомобілем або роботі з іншими технічними засобами ймовірне виникнення запаморочення, втоми, порушення зору. При наявності у пацієнта таких станів його здатність керувати автомобілем або працювати з іншими технічними засобами може знизитися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказано (див. розділ «Протипоказання») одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або пацієнтам з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності та не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування») всім іншим групам пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим дібетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

 Калійзберігаючі діуретики (наприклад триамтерен, амілорид), солі калію. Можливе виникнення гіперкаліємії (у т.ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак, якщо одночасне призначення вищезазначених речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію плазми крові.

Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літіюможливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі і, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлу терт-бутиламіном. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийомінгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду

перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;

- рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ‑2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс, а також необідно приділити увагу моніторингу функції нирок одразу після призначення комбінованої терапії та періодично надалі.

Одночасне застосування, що потребує деякої уваги.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу терт-бутиламіну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами, або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Золото. Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Периндоприл є інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. Ангіотензинперетворювальний фермент, або кіназа, є ексопептидазою, що дає можливість перетворювати ангіотензин I на ангіотензин II, а також спричиняє розпад вазодилататорного агента брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду. Гальмування активності ангіотензинперетворювального ферменту призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, підвищення активності реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки ангіотензинперетворювальний фермент блокує брадикінін, гальмування активності цього ферменту призводить до збільшення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, а отже – до активації системи простагландинів. Такий механізм сприяє дії інгібіторів АПФ щодо зниження артеріального тиску і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашель).

Периндоприл в організмі перетворюється на активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють гальмування активності АПФ.

Периндоприл виявляє активність при слабкій, помірній і тяжкій артеріальній гіпертензії. Він знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл знижує загальний периферичний опір, що призводить до зменшення системного артеріального тиску. Збільшення периферичного кровообігу відбувається практично без зміни частоти серцевих скорочень. Як правило, відбувається збільшення ниркового кровотоку, при цьому швидкість клубочкової фільтрації практично не змінюється.

Максимальний гіпотензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового прийому препарату і триває не менше 24 годин. Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів зі зворотною реакцією стабілізація артеріального тиску відбувається в середньому протягом 1 місяця лікування і підтримується без появи тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.

Додаткова терапія з тіазидним діуретиком має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і тіазидного діуретика також зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, що була спричинена терапією діуретиком.

Периндоприл полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- і післянавантаження.

Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:

– зниження тиску наповнення у правому і лівому шлуночках;

– зниження системного периферичного судинного опору;

– збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду.

У порівняльних дослідженнях було показано, що  перше  введення  початкової  дози  периндоприлу 

2 мг пацієнтам зі слабкою чи помірною серцевою недостатністю порівняно із введенням плацебо не супроводжується значним падінням артеріального тиску.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години; біодоступність у середньому становить 65-70 %. Приблизно 20 % від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім того, утворюється ще п’ять  неактивних  метаболітів.  Період  напіввиведення  периндоприлу  з   плазми  крові  становить

1 годину. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому. Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зменшення біодоступності, периндоприл слід засосовувати перорально як разову добову дозу вранці перед прийомом їжі.

Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками є незначним (з ангіотензинперетворювальним ферментом зв’язується менше 20 % периндоприлату), але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться з сечею, а період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 3-5 годин. Розпад периндоприлату, зв’язаного з ангіотензинперетворювальним ферментом, призводить до збільшення ефективного періоду напіввиведення до 17 годин. При багаторазовому введенні препарату стабілізація фармакокінетичних параметрів досягається протягом 4 днів. Після багаторазового прийому не відбувалося накопичення периндоприлу.

У людей літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня недостатності та рівня кліренсу креатиніну.

Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.

При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується у 2 рази, проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу препарату можна не змінювати.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 4 мг: від білого до майже білого кольору, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями.

таблетки 8 мг: від білого до майже білого кольору, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 7 таблеток у блістері; по 4 або по 8, або по 12 блістерів у картонній коробці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 5, або по 6, або по 9, або по 10 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Місцезнаходження

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.